Про потенціал брендування громад для формування обличчя країни.

Про можливості,
які відкриває брендинг та маркетинг громад.

Час, у який ми живемо, — є відповідальний момент відновлення суверенітету держави. Це час, коли ми дістаємо збережену від знищення літературу, відшукуємо свідчення нашої ідентичності і розмежовуємось від постсовкового образу у повноцінну країну з глибокою історією, культурою та політичним ладом. Ми втратили кілька століть у боротьбі з імперіями і стагнацією власної ідентичності у їх складі. Звичайно за цей час багато і набули. Тож час відсіяти зерно від полови і замерехтіти внутрішньою глибиною та різноманітністю.

Кожен шматочок країни — територіальна громада — це шари історії та культурних скарбів. У кожної є наліт радянщини і образів, які породила ця квазікультура. Україна — це не вареники, червоні шаровари і маки-волошки у вінках. Україна — це різнокультурна багатонаціональна спільнота, яка тут проживає споконвіків, бо земля тут неймовірно родюча, бо ми на спокійному західному краї східно-європейського плато, бо огорнуті морем і Карпатами, бо територія багата ресурсами з неймовірною природою. Бо зрештою — вона бажана.

Кожен куточок країни має свою особливість і її варто підхоплювати, щоб розкритись самим собі та світові.

Ми досі вважаємо головним символом України козаків, але це надбання культури степової України. Кожен куточок країни має свою особливість і її варто підхоплювати, щоб розкритись самим собі та світові. 

Є й інша крайність — постмодерна та жартівлива, але часто у жарти загортаються деградація та обезличення. Бо, наприклад, висміювання совка, все одно залишає у центрі уваги совок. Але у більшості ми глобалізумось і хочемо сучасну чужу історію успіху приклеїти на обідрані стіни, це я про світові бренди та тренди.

До чого я це все веду? 

Працюючи над брендуванням територіальних громад, зустрічаємось з дуже схожими наративами, котрі гарно глобально посіяні у суспільстві в цілому. Але наше завдання — знайти відмінність, бо саме через відмінності можливо відрізнятись. А це головна задача кожного бренду. 

Не кожен бренд має бути туристичним.

Звичайно, не кожна громада має занедбані руїни палаців чи замків, не у кожної є унікальна архітектура чи водойма з кришталевою водою, але й не кожен бренд має бути туристичним. Головне завдання кожної громади чи території — знайти, чим пишатись, що запропонувати місцевому жителю, який тут розгорне своє життя і, ймовірно, свій бізнес. 

Зрозуміти, чим відрізняються Київщина і Львівщина, Полтавщина і Бессарабія, буває складно, але вартує зусиль. Ще складніше вловити відмінність у сусідніх громадах, котрі поруч на Луганщині. 

Щоб розробити платформу бренду та його айдентику, ми копаємо історію, вивчаємо переваги та ресурси, порівнюємо з іншими та знаходимо щось особливе, що не завжди на поверхні. До речі, часто те, що на поверхні, знецінюється самими мешканцями, тож ми рефлексуємо як заїжджі гості, та опираємось на зовнішні відгуки. 

У пошуках ідентичності можна зайти у глухий кут, особливо у містах, збудованих довкола містоутворюючого підприємства. Бо всі історії ведуть до нього. Але здебільшого це або занедбані заводи, або такі підприємства, що несуть екологічну небезпеку і у найближчому майбутньому втратять актуальність у зв’язку зі світовою конвенцією про вуглецеві викиди. Тому варто дивитись у різні боки: як у минуле, так і у майбутнє. 

Тоді ми повертаємось до зв’язків та комунікації у громаді. Орієнтуємось на ті особливості, які люблять місцеві люди. З цим ніколи проблем не буває, бо як я уже писала, земля у нас неймовірно багата і красива. 

Наступний крок — це бажаний імідж та ресурси для його підтвердження. Особисто мені важко чути меншовартісні порівняння територій з Венецією, Швейцарією та іншими привабливими країнами чи територіями-брендами у світі. Бо варто усвідомити, що це не стане привабливим брендом, а лише його тінню. Звичайно це планка, до якої варто прагнути, але будувати і вкладатись у розвиток власної затишної, по-своєму привабливої та унікальної території. 

Брендом може стати кожен шматочок України, але лише логотип та фірмова поліграфія з приємними слоганами цього не зроблять. 

Тож наступним кроком є впровадження бренду з плановими кроками з підтвердження бажаного іміджу. Робота над середовищем та його брендуванням, заснування особливих подій та провадження значущих проєктів чи програм, а головне комунікація процесів з локальною громадою і залучення їх до формування іміджу. І всі ці кроки мають бути чітко плановані і стратегічно розвивати бренд. Комунікаційна стратегія бренду — це внутрішня та зовнішня політика громади. Це чітка мета і купа інструментів, це вкладення компетенцій, годин праці та ресурсів. Це кропітка робота на кілька років. 

У будь якому випадку, я вірю,

що у нас незаперечний потенціал стати особливою країною,

завдяки різноманіттю локальних потужних брендів малих громад.